| Дата публікації 18 липня
2007 року |
|
| Кілька
років тому я відбував покарання в тюрмі
Волгоградської області. У переповненій
транзитній камері я заразився на туберкульоз
(хоча я сам не вживав алкоголь і не курив). На зону
я прибув «з відкритою формою» туберкульозу.
Цілий день — холодний піт, знобило, вночі
додавалися ще тяжкі напади кашлю. Слабість і
худорба загнали мене в стан сильного
заціпеніння, і я ніяк не міг зігрітися. В такому
стані людина вже не відчуває нічого окрім холоду,
слабості, приреченості. Навіть притупляється
відчуття голоду. А сором і гордість взагалі
атрофуються разом з м’язовою масою. |
| Я вирішив
боротися з хворобою своїми засобами. До свого
ув’язнення я кілька років займався вправами
йогів. Я був знайомий із пранаямою — наукою про
правильне, оздоровлююче, заряджаюче і очищаюче
дихання. |
| Створена
багатьма поколіннями йогів система наповнення
організму «праною» — тією субстанцією, яка не
тільки живить м’язи тіла, але й додає силу і
думкам, і душі. Я вірив в те, що можливості вправ
йогів безмежні, і тому без сумнівів вирішив за їх
допомогою якщо і не вилікуватися повністю, то
хоча б призупинити процес розкладання моїх
легенів туберкульозною паличкою. |
| Мій метод
зцілення був дуже простий і легко реалізувався.
Щоденно після сніданку, обіду і вечері я ставав
на найбільш сонячне місце (був серпень) і дихав,
вбираючи в себе всю енергію сонячного світла. Я
навіював собі, що з кожним вдихом (краще носом)
животворяща сила сонячної енергії міцним
потоком входить до моїх грудей. Далі (при
затримці дихання після вдиху) я уявляв собі, що в
моїх легенях зібралась блакитно-іскриста
енергія (йоги її називають «праною»), яка
промиває всі легеневі альвеоли, вимиваючи з них
бруд і заразу. |
| При
видиху я уявляв собі, що повітря, виносить з собою
весь бруд, вимитий із легенів. Тому я видих робив
більш енергійно і глибоко, ніж вдих. Після видиху
— затримка дихання. Під час затримки я уявляв, що
розрідженням повітря, яке створилося в легенях, я
відсмоктую із легеневої тканини, із крові і
навіть із кісток всю заразу, яка в’їлась в моє
тіло. |
| Потім —
знову вдих чистої блакитної прани, яка сильним
потоком вливається в мене прямо із Сонця. І хоча
одежу знімати і загоряти було заборонено, вже
третього дня моїх занять я добре відчув, як від
такого «сонячного дихання» нагріваються мої
груди під темною робою. |
| На
відміну від рекомендованого в різних йогівських
школах «ритмічного дихання» (це коли увага
зосереджується на пульсі, а тривалість вдиху,
затримки й видиху є суміжною з визначеною
кількістю ударів пульсу) я більше уваги приділяв
не стільки ритму дихання, скільки образності
уяви процесу вливання в мене потоку Світла,
обмивання цим потоком моїх легенів, виносу
потоком з мене всілякого бруду. Ритму я надавав
другорядного значення... |
| ...Щоразу
я виконував процедуру хвилин 8-10, поки не
набридало, потім робив перерву і продовжував
лікування. Таких «спроб» в кожному тренуванні я
робив від 3 до 5, як дозволяли обставини. Необхідно
також зауважити, що, знаходячись в карантині,
упродовж дня я отримував в санчастині три рази за
день по одній пігулці тетрацикліну і
парацетамолу, двічі давали також пігулку
аскорбінової кислоти. |
| Через 5
днів занять я умовив головного лікаря дозволити
зробити мені аналіз крові на СОЕ. До великого
подиву медичного персоналу воно знизилося
втричі. Але я й сам відчував помітне покращення —
нічні напади кашлю мене вже не мучили, лихоманки
майже не відчувалось, а головне — з’явилася
тверда впевненість, що я зможу методами
«йогівського дихання» (саме так назвали мої
зайняття в санчастині) вилікуватися. |
| Днів
через 10 після того, як я почав свої зайняття
«сонячним диханням», я поступово почав забувати
про свій туберкульоз. Але промивати легені і
«накачувати» себе сонячною праною стало моєю
звичкою, з якою я не розлучаюся й понині. |
| Через
місяць-другий я одужав і зміцнів фізично. |
|
| * * * * * * * * * * |