| Теорема
Піфагора відома усім нам ще з шкільної лави. А що
нам відомо про самого творця Теореми? Дуже мало. А
життя давньо-грецького філософа й математика
було бурхливим і драматичним. Помандрувавши по
світу (Піфагор побував в Єгипті, Індії, Вавілоні)
і повернувшись до Греції, він заснував в місті
Кротон школу для молоді, де навчав своїх учнів не
тільки математиці, а й дбав про їхнє духовне і
фізичне здоров’я. Стародавні греки вважали,
наприклад, що людина, яка не вміє плавати,
обкрадає себе, якщо не може зрозуміти, як багато
втрачає в своєму житті. Про таких говорили:
«Невігласи — не вміють ані плавати, ні читати». За рік на березі моря виросла прекрасна споруда храму Муз. Так назвали школу, де учитель вирішив розпочати свою важку справу. До храму одразу ж прийшли сотні молодих кротонців. Мілон та донька господаря Теано були першими. Піфагор провів майбутніх учнів до саду, познайомив з гімнасієм — приміщенням, де мали відбуватися бесіди, помилувався разом з новими друзями краєвидами з терас та балконів, а потім зібрав усіх гостей у залі. |
** |  Піфагор з учнями |
| Піфагор: — Мої прекрасні друзі, зроблено перший, такий важливий крок. Важлива не ця будівля, важливіше у сто крат довір’я, що об’єднало нас. І тепер — пора сіяти. Як хочеться мені, до болю хочеться, щоб зерна завжди падали на добрий грунт. Всі ви такі різні, такі буйні — як об’єднати вас? Хіба що одним, єдиним — спільним пізнанням таємниці світу. Вона глибока, вона безмірна — отже, шлях до неї безкінечний, і кожному знайдеться достойне діло. Всіх кличу слухати мене, переймати мій досвід, знання, уміння. Не гнівайтесь, не заздріть, коли хтось з ваших друзів обігнав вас чи глибше пізнав закони світу — все те не означає його особливості. Кожна ступінь закономірна — негідна лише ступінь падіння вниз... | ||
| Світання над морем. Хвилюються темно-блакитні води. Кипариси фіолетовими свічками підпирають небо. Піфагор встає з твердої постелі, застилає її, біжить до моря. Його зустрічають веселими, дружніми вигуками учні. Він запливає ліктів на двісті в море, пірнає у глибінь, виринає знову, з насолодою вдихаючи на повні груди запашне вологе повітря. Поряд з ним стрункі, засмаглі тіла учнів, вони з любов’ю поглядають на учителя. Який він простий, безпосередній, щирий! | ||
| Учитель веде учнів до гімнасіуму, там вони сідають широким півколом на мармурові сидіння, а Піфагор зупиняється перед ними. | ||
| Піфагор оповідає учням про далекі таємничі планети, що обертаються довкола Сонця, і юні кротонці пожвавлюються: як же так? Діди й батьки твердили, що Сонце ходить, поспішає довкола Землі, що світозарний Феб щоранку запрягає своїх полум’яних коней для тяжкого небесного шляху. Учитель м’яко усміхається, терпляче пояснює їм відносність та міфічність минулих уявлень. Земля подібна до титанічного яблука, вона летить в небесному океані довкола вогнистого світила, повертаючи до нього то один бік, то інший. Так змінюються день і ніч. | ||
| Довкола Феба кружляють ще десять планет. Ми знаємо лише найближчі, видимі оком. Мудрі сини неба, які прилітали колись на Землю, залишили для нас знання про невидимі планетні сфери, що будуть відкриті людьми в прийдешньому. Ніби десять струн простягло золоте світило у зоряну просторінь і грає на них прегарну милозвучну мелодію. Всюди — музика. Від неба до землі. Від комашини — до людського серця. І вся вона підкорена закону чисел, закону вічної, могутньої Одиниці. | ||
| Урок закінчується. Учні сідають за широкий спільний стіл, їдять запашні, соковиті яблука, дині, ніжний виноград. А потім Мілон веде хлопців до спортивної зали, де вони борються, показують один перед одним красу тіла, силу рук, майстерність вправ. | ||
| Суперництво відсутнє. Піфагор суворо заборонив його. Спорт для плекання краси, високого смаку, здоров’я, а не для ревнивої заздрості. Тому кожен успіх Товариша викликає щирі, дружні оплески і схвальні крики... | ||
| Повний текст статті дивіться в газеті "Валеологія" | ||