Вернуться на начальную страницу
ТРАДИЦІЙНА НАЦІОНАЛЬНА КУХНЯ, ЇЇ ВАЛЕОЛОГІЧНЕ СПРЯМУВАННЯ (частина 1)
Родзевич О. П., вчитель біології с/ш № 321 Ватутінського р-ну м. Києва
Метою валеологічного виховання і освіти є виховання любові до рідного краю, до українського народу на традиціях, звичаях, обрядах наших дідів і прадідів. Знання про багатство господарсько-культурної спадщини українського народу формує етнічну самосвідомість, кращі риси національного характеру, залучає дітей до відродження духовних багатств. Етновалеологія — важлива й необхідна частина валеології, є невід'ємною складовою нової системи національної освіти. Етно-валеологія — система знань, що включає науку про здоров'я українського етносу, а також, сукупність знань про здоров'я, нагромаджених нашим народом протягом століть, тобто валеологічну мудрість, зафіксовану в його прислів'ях, загадках, піснях, в українській мові.		Катерина Білокур Kateryna Bilokur "СНІДАННЯ". "ЗАВТРАК". "BREAKFAST"
"Бувай здорова, як риба, гожа, як вода, весела, як весна, робоча, як бджола, багата, як земля свята!"
"Бережи одяг, доки новий, а здоров'я — доки молодий".
"Без здоров'я ніщо чоловікові не миле".
Пригадаємо, здоров'я — не просто відсутність хвороби, це стан повного фізичного, психічного й соціального благополуччя людини. Досягти такого стану допомагає здоровий спосіб життя, який включає раціональне харчування, культуру руху, гігієну, творчу активність, повноцінне сімейне життя, високоморальне ставлення до людей і природи.
Здоров'я на 30% залежить від оточуючих умов, на 15% — від спадковості, на 5% — від медицини, і на 50%% — від способу життя.
Одним з важливих компонентів здорового способу життя є раціональне харчування, за якого людина задовольняє потреби свого організму в енергії та життєво важливих речовинах відповідно до конкретних умов її життєдіяльності.
Наше майбутнє залежить від того, як ми харчуємось. З харчування починаються всі наші позитивні й негативні емоції. Треба ще змалечку навчитися правильно харчуватись, щоб запобігти таких хвороб як ожиріння, діабет, хвороб кровоносної системи, руйнування зубів.
В останні роки в Україні забуто багато традиційних національних страв. В харчуванні населення страви вибираються не за їхньою користю для здоров'я, але й за смаком. Тому багато споживається м'ясних продуктів, жирів тваринного походження, і дуже замало рослинної їжі. Ми багато споживаємо білого хліба, цукру, маргарину, очищеної олії. Ця їжа містить недостатню кількість білків, вітамінів, мікроелементів. Вона сприяє ожирінню й ослабленню організму.
Давайте звернемося до історії нашого народу. Що їли і як готували їжу наші прапрадідусі й бабусі.
У кожного народу віками складалися традиції, які характеризували його життя, звичаї, культуру. Такі ж традиції, зумовлені й природою, і кліматом, і економічними можливостями, відрізняють національну українську кухню, і тому її потрібно вивчати, щоб взяти для себе все цінне, що в ній є.
З давніх давен на Україні сформувалася певна культура харчування.
Повсякденною їжею були страви з продуктів рослинного й тваринного походження. Селянська кухня відрізнялось простотою та натуральністю. Найбільш поширеною була їжа з зернових — проса, гречки, кукурудзи, ячменю, вівса, з бобових — квасолі, гороху. Традиційними на столі запорізьких козаків були такі страви як соломаха (густо заварене на воді житнє борошно), тетеря (не дуже густо заварене на квасі житнє борошно й пшоно), щерба (рідко заварене на риб'ячій юшці борошно), круто заварена тетеря подавалась з риб'ячою юшкою, жиром, молоком.
Юшки готували виключно на овочевих відварах, а не на бульйонах. Юшки з кропиви, бобових, пшона, картоплі, грибів заправляли сметаною, молоком, олією.
З круп варили одну з розповсюджений страв української кухні — куліш. Куліші, кулешики готували не тільки вдома, а й у полі, в дорозі.
На Дніпрі нижче порогів був розташований острів, який козаки називали Кашеварницею. Тут вони, коли щасливо й благополучно проходили пороги, влаштовували привал і готували їжу.
Однією з давніших страв, відомих на Україні з XIV-XVII ст., є кисіль. Його готували з молодого заквашеного зерна. Вчені гадають, що на слов'янських землях кисіль передував печеному хлібу, одному з основних продуктів харчування. Тому, мабуть, на Україні хліб мав кислуватий смак.
Хліб пекли переважно з житнього борошна. Їли його багато — на дорослу людину припадало приблизно 1-1,5 кг на день. Білий пшеничний хліб їли рідко. "Житній хліб — калачу дід". Хліб був головним продуктом в харчуванні козаків. Частиною продовольчих запасів були сухарі, які зберігалися у спеціальних діжках.
"Хліб та вода — козацька їда".
"Хліб — всьому голова".
"Другим хлібом" вважалася картопля. Пригадаємо, з якими труднощами прижилася картопля на селянських городах, потрапила вона на Україну за часів Петра І і відтоді стала дуже важливою харчовою рослиною. Картоплю їли вареною (картопляна юшка), пекли і дуже рідко смажили.
В народній кухні не знали вінегретів, салатів, а використовували один який-небудь вид овочів. Найбільш споживалися гарбузи, огірки, кавуни, дині. З коренеплодів — столовий та цукровий буряк, редька, морква. З ягід найбільш поширеними були вишні, сливи, терен, шипшина...
ДИВІТЬСЯ ГАЗЕТУ "ВАЛЕОЛОГІЯ" (3, 4 `1999)
Вернуться на начальную страницу