| Вернуться к оглавлению |
|
«Престиж
нації —
це політ на Місяць і Олімпійські медалі!..» |
Джон
Кеннеді |
|
| ОЛІМПІЙСЬКІ ІГРИ
— ЯК УСЕ ПОЧИНАЛОСЬ |
 |
|
|
|
|
|
|
Олімпіади були
присвячені Зевсу. Стояли в Олімпійській долині
храми й інших богів. Засновником Піфійських ігор
вважався Аполлон. Перше відкриття Істмійських
ігор в Коринфі легенда приписувала Тесею, а
Немейських — Гераклу. Існували спортивні свята,
присвячені Гермесу (Гермеї), Ахіллу (Ахілеї),
богині Гері (Гереї) та багато інших свят,
відкриттю яких передував релігійний
церемоніал... Гермес та Аполлон взагалі
вважалися опікунами атлетів. Могутніми атлетами
елліни уявляли собі й самих богів: за численними
міфологічними версіями небожителі теж були
вправними спортсменами. Зокрема, Аполлон
вважався непереможним кулачним бійцем,
дискоболом і стрільцем із лука... Але найглибші
корені стародавніх змагань завжди пов'язані зі
смертю видатних воїнів, царів, ватажків. |
|
| Всі народи світу,
проходячи стадію язичеських вірувань, вважали,
що найкращий спосіб заспокоїти душу небіжчика —
вшанувати його пам'ять змаганнями. Згадаймо хоча
б спортивні ігри, які влаштував Ахілл на тризні
свого молодого друга Патрокла («Іліада». XXIII). |
| На сучасний погляд це
може здатися дивним: |
| людина загинула в бою, а
її друзі завзято стрибають, бігають, борються й
кидають списа. |
| Але наші пращури
вважали, що так вони заспокоять душу небіжчика:
дужі, спритні й відважні, вони здатні захистити
від ворогів його родину, місто, державу. Так, до
речі, робили й слов'янські воїни, змагаючись на
тризні загиблих побратимів з кулачного двобою,
боротьби, кидання списа й навіть лазання по
деревах. |
| Те ж робили й
давньогрецькі колоністи в Північному
Причорномор'ї (сучасний Крим), починаючи з VI ст. до
н. е. Беручи участь в загальноеллінських
іграх-святах, вони влаштовували й свої, місцеві.
Тут «головним атлетом» вважався Ахілл —
непереможний воїн та бігун. Ігри, присвячені йому
та Гермесу, влаштовували по всій Тавриді — в
Ольвії, Пантікапеї, Херсонесі та по інших
еллінських колоніях. |
| Отже, святкуючи священні
змагання, наші пращури вважали, що це приємно
їхнім померлим родичам, друзям і, в першу чергу,
богам. Так, розквіт античного спорту багато в
чому завдячує пантеону еллінів. |
| Лише історичний період
олімпійських ігор тривав майже 1200 років. Але в
нас є підстави вважати: справжній вік античних
олімпіад значно солідніший (якщо врахувати
доісторичний період, що був абсолютною
реальністю, хоча й не зафіксований
документально). |
| Окремої згадки варті
Панафінейські ігри. Давньогрецький історик
Павсаній (II ст. н. е.) в книзі своїй «Опис Еллади»
зазначав: |
| Цьому святу раніше було
ім'я Афінеї, |
| Панафінеями ж вони почали
називатися при Тесеї, |
| тому що були
відсвятковані всіма афінянами, |
| які об'єдналися в єдине
місто... (VIII, II, I). |
| Саме це свято починалося
від жертовника Прометея бігом зі смолоскипами.
Так було започатковано традицію, що і в наш час
передує відкриттю чергових олімпійських ігор... |
| Але так само, як релігія
певною мірою породила священні змагання атлетів,
вона ж спричинилася до загибелі. стародавніх
олімпіад. І головним ворогом Олімпійських ігор
стала християнська церква як державна релігія
Римської імперії (що підкорила собі Елладу). Вона
не бажала терпіти поруч із собою язичеський
пантеон еллінів — могутній та життєрадісний.
Принципи й засади двох релігій зіткнулися. І
перемогла нова, молода віра, підтримана
державною владою. |
| ...Останні Олімпійські
ігри античності відбулися 393 року н. е. А останнім
олімпіоніком, чиє ім'я було занесене на мармурові
скрижалі, був навіть не еллін, а могутній
вірменський князь Вараздат — вправний кулачний
боєць. До речі, слава олімпіоніка значною мірою
сприяла тому, що, повернувшись до рідної
Вірменії, князь Вараздат став царем... |
| А ще через рік декретом
імператора Феодосія І Олімпійські ігри були
скасовані як «язичеські». Скульптурні
зображення еллінських богів і
атлетів-переможців було скинуто з п'єдесталів, а
їхні храми зруйновані й пограбовані. Нарешті, 426
року за наказом Феодосія II римляни спалили храм
Зевса. А статую бога — творіння безсмертного
Фідія, одне з семи чудес світу — було перевезено
до Константинополя, де вона згодом загинула під
час пожежі... |
| В VI столітті знищення
Олімпії довершують два сильні землетруси. А
незабаром розливаються місцеві річки Алфей і
Кладей: пісок заносить, замулює Олімпійський
стадіон і всю долину... |
| На багато століть Олімпія
занурюється в своєрідний «летаргічний сон». А
разом із нею — і еллінська агоністика:
неповторний феномен античності. |
| Що ж, ворогування вір,
протистояння релігій ніколи не приносили
людству нічого хорошого. І один з вагомих доказів
цього — історія розквіту й загибелі
Олімпійських ігор стародавніх еллінів. |
| Юрій Шанін |
|
| ДИВІТЬСЯ
ГАЗЕТУ "ВАЛЕОЛОГІЯ" (1999-2004) |
|
| Вернуться к оглавлению |
