ТА НА ІВАНА, ТА НА КУПАЛА...

Розповідає Гарафіна Маковій – вчителька-народознавець
із села Великий Кучурів на порталі ВАЛЕОЛОГ

Та на Івана, та на Купала,

Дівка Марена коду (косу) чесала,

Коду чесала, в цвітки вбирала,

На добрий вечір судьбі казала... –

так співали наші бабусі-прабабусі, увечері, напередодні Купала, квітчаючи десь на узліссі коси верби на щасливу долю...

Квітчали тайкома, щоб не вгледіли хлопці, а то «судьбу спужають (злякають), розженуть».

Хоч були у цей вечір у хлопців ще й інші турботи:

зілля кинути на стежину, що в’ється від воріт коханої – серед нього – білу лілею, як знак особливої шани та чистоти. Могли вербу біля двору дівочого червоною бавною (ниткою) перевити, «би знала, що мчить до цего двору чиясь люба»... Могли і віхоть соломи на таку вербу покласти, щоб дуже не пишалася, не гонорилась...

Ту, щасливу, яка віднині має засвітити для кожної. Так Купало, що у старих писаних джерелах характеризується як погансський бог земних плодів, перетворюється у нас на свято Івана – Хрестителя Господнього, який купанням у Йордані позбавляв людей гріхів.

– Як від Іванового охрещення людська душа діставала особливу силу, так і у день Різдва Святого оцього Пророка Предтечі особливої чарівної сили набирали сонце і вода, – стверджували старожили.

На Івана збиралося на лік (для лікування) усіляке зілля. Тому на Івана й голими качалися поросі, щоб набрати з травички цілющої водички, щоб всю хворість із себе змити, сили в Івана попросити.

– Чоловіче Господній, Іване, прийди мені у поміч, як у водах Йорданських Богові належних вмивав, так в росах перлистих умий мене, грішного. Розмотай з мене хворість, а намотай – силу, – проказувалось дванадцять разів, качаючись за годинниковою стрілкою теж разів дванадцять.

Центром Іванівського святкування ставала річка. Село, в якому не було річки, вважалось Богом обділеним селом. «Кров Божа сюди не тече», – казали люди.

На березі споруджували гойдалки для дорослих і малих, збирали хмиз для вогнища.

Зі сходом сонця сходились «ріку одягати». То були ті, хто важко хворів і хотів позбутися своєї недуги. Брав нову-новісеньку, ще не одягану сорочку на патик і малював нею над водою хрест:

– Свята водичко, я тя вбираю, а ти ня вмий, – проказували, опускаючи сорочину на воду. – Як ця сорочка десь си зачепи, так най втікне із мене всіляка бола.

Ті, у кого боліла голова, опускали хустки, капелюхи, у кого боліли ноги – панчохи, взуття.

Неподалік, з іншого боку, стояли з патиками здорові, для того, щоб зловити із води очищуючу пожертву, помолитися за зцілення болящого від боли, висушити річ і носити, як дарунок від Купалівьської води, що теж стане на поміч...

– Не я сю річ беру, святий Іван подає, на щастя, на здоров’я. Бо святий Іван від усього пан, він усе може, – проказувалося при тім.



«ВАЛЕОЛОГІЯ» ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА	ПОРТАЛ "ВАЛЕОЛОГ"
ІНДЕКС 35275 КАТАЛОГ ВИДАНЬ УКРАЇНИ 2006	WWW.VALEOLOG.COM valeolog@i.kiev.ua

ТА НА ІВАНА, ТА НА КУПАЛА... (24 червня / 7 липня)


© Газета «Валеологія»	© Портал «Валеолог»