return_links(15); ?>
return_links(); ?>
Повернутись до змісту

Л Ю Д И Н А      І     П Р И Р О Д А
Микола  Олександрович  Козирев

Микола Олександрович Козирев один з перших вчених,
який займався теоретичною астрофізикою, видатний астроном-спостерігач

М. О. Козирев народився в 1908 році в Санкт-Петербурзі. Закінчив астрономічне відділення фізико-математичного факультету Ленінградського університету.
З 1931 року вся його діяльність була зв’язана з пулковською обсерваторією. Свою першу наукову статтю він написав у віці 15-16 років, а всього за своє життя опублікував близько 100 робіт. Розробив теорію протяжності фотосфер зірок, знайшов молекулярний азот в атмосфері Венери, вуглець в атмосфері Меркурія, зробив висновок про високу температуру, до 200000К, в центрі Юпітера. Значний результат Козирєва в галузі спостережної астрономії — відкриття вулканічних явищ на Місяці. Сам вчений вважав головною метою своєї наукової діяльності — розкриття природи енергії зірок. Він дійшов висновку, що процеси термоядерного синтезу не можуть бути головним джерелом енергії зірок і висунув свою гіпотезу, за якою вважав, що енергію зіркам постачає час, який тече. Розвиваючи свою гіпотезу, М. Козирєв заклав основи принципово нової науки — теорії фізичних властивостей часу, або, як він назвав її сам, причинної чи несиметричної механіки.

Kozirev

«Нині увесь світ стривожений тим руйнуванням багатств Природи, яке несе за собою цивілізація й зростаючий технічний прогрес. Збираються спеціальні наради з охорони Природи, вводяться закони по обмеженню витрат, викликаних діяльністю людини, але всі ці заходи можуть тільки уповільнити, але не зупинити катастрофу, що насувається. Це неминуче навіть при найбережливішому ставленні до Природи. Справа в тому, що згідно другого начала термодинаміки будь-яка діяльність веде до збільшення ентропії, тобто до збільшення хаосу й безладдя. Створити для себе комфорт і потрібну для цього організацію, тобто зменшити ентропію можна тільки за рахунок збільшення ентропії де-інде осторонь, і, звичайно, це треба робити подалі від нас. Та коли людей стає багато, то далеке зараз від нас виявляється незабаром близьким для інших і відсунути від себе неприємності стає все важче і важче.
Зараз ще є на Землі чудові місця, де збереглася споконвічна Природа. Але з кожним роком їх стає все менше. Совість і відповідальність перед майбутнім не дозволяє з цим миритися. Адже не може людина заплющити очі на все, що буде, і користуватися тим, що є, за принципом, після нас хоч потоп. Стає жаль в’янучу з нашої вини Природу і звідси, певно, виникає до неї особлива сумна любов сучасної людини і щем за втраченим раєм простого й природного життя.
Адже був час, коли людина жила не в протиріччі, а в єдності з Природою! Тоді не було вигадливої техніки і людина користувалася ресурсами, які давала їй Природа. Джерела енергії вона знаходила в Природних явищах або за допомогою приручених нею звірів.
Зараз для нас незрозуміло, яким таємничим шляхом вона змогла знайти з ними спільну мову і приручити їх. Це була особлива, майже забута нами культура кам’яного віку, коли у людини була безумовна, але незрозуміла для нас і нашої науки влада над Природою.
До цього переконання доходять етнографи, які прожили багато років серед аборигенів Австралії і серед інших примітивних народів. Обряди та інші магічні прийоми не могли бути простими забобонами. Адже у важких умовах простого життя вимагається особливо раціональне ставлення до дійсності, омана не могла б зберігатися століттями.
Медицина існувала без знання фізіології і анатомії внутрішніх органів, але емпірично був намацаний зв’язок між ними і були знайдені ліки, які впливали на них. Медицина була мистецтвом з творчістю, властивій кожному мистецтву.
Ми часто жалкували за тим, що тепер наша науково обґрунтована медицина припинила своє мистецтво зцілення і від цього втратила якісь дуже глибокі можливості впливу на організм людини.
Про те, що ці можливості справді існують, говорить невпинно зростаючий інтерес до народного цілительства, в якому ще збереглися давні знання. Адже відомі цілком достовірні випадки, коли простий, невчений знахар рятував людину, вилікувати яку наукова медицина вважає категорично неможливим.
Можна навести ще багато прикладів втрачених знань. Нині їх суть нам невідома і тому ми ганьбимо їх як містику. Швидше за все, це слабкі ознаки, які дозволяють нам передбачати існування могутнього потоку можливостей, ще не відкритих властивостей Природи. Це потік творчих можливостей — життєвої сили Всесвіту.
Він повинен існувати, щоб забезпечити гармонію Світу, в якому є смерть й руйнація, але повинні бути й життя й творення. Ось цього життєвого начала і немає в наших наукових знаннях.
Фізика, хімія та інші точні науки можуть точно простежити і передбачити шлях загибелі підхопленого вітром опалого листя і навіть скласти рівняння його руху, але вони безсилі пояснити, як він виріс, як він набув своєї форми і властивостей. Не можна посилатися на те, що у рослин є особливі властивості, яких немає у неживої Природи. Живі організми не можуть створити те, чого немає в природі, вони можуть тільки збирати і використовувати те, що закладено в загальних властивостях Світу.
Отже ці властивості мають бути і в неживій природі, ї їх треба шукати саме тут, де можна опертися на величезний досвід наукового пізнання точних наук. Коли пощастить знайти і вивчити причину життя Всесвіту, тоді вже не напомацки, як в давнину, а з усією силою наших технічних можливостей, не знижуючи того, що досягнуто, можна продовжити шлях іншого прогресу, який веде до не до руйнування, а до посилення життя Природи. Тоді відновиться гармонія людини з Природою».

Повернутись до змісту