| СЕКРЕТИ ДОВГОЛІТТЯ КОБЗАРІВ | З книги Анатолія Пастернака "КОЗАЦЬКА МЕДИЦИНА" |  Д. Безперчий БАНДУРИСТ
Олія. Кінець XIX ст.
Державний музей українського образотворчого мистецтва, Київ. | ** | Бандура та її попередники — кобза, ліра — інструменти дуже стародавні. Але й — вічно молоді. Бо кожен виконавець, майстер прагне щось вдосконалити. Що ж до віку, — трапляються і двохсот, і трьохсотлітні інструменти. “Ну то й що?! — скажуть скептики. У світі відомі скрипки, лютні, органи — набагато старіші”. Але порівняйте умови, в яких зберігаються шедеври Гварнері чи Страдіварі. На них же дмухнути не дають! А голубонька наша, бандура — вітрами бита, зливами змочена, пилом доріг подряпана. Та й після цього чисто бринить її голос! Видно, справді береже стареньку Бог, береже Доля. Так само й кобзарів-бандуристів. Прості підрахунки показують: коли не траплялося наглої смерті насильницької чи тяжкої хвороби, жили кобзарі по 75-80 років і більше. Це при середньому показнику життя чоловіків у тогочасній Європі 55-60 років. | |
|
| Чільне місце серед них посів Остап Вересай, який не лише досяг досить поважних літ, а ще вдруге побрався із співочою пташкою, подругою давньою — Параскою. а хто захоче знати більше, хай звернеться до чудових віршів Максима Рильського, присвячених Остапу Вересаю. |
| ...Ділили долю своїх бандур кобзарі, ночуючи в полі та лісі, харчуючись чим Бог пошле, п’ючи коли кришталеву воду джерельну, криничну, а коли — й каламутну з калюж. Отже, здоров’ям не дуже опікувалися: лікувалися не мали де, жіноцтво їх не доглядало, не плекало. Од села до села, од міста до міста йшли пішки. Кажучи сучасною мовою, — постійно перебували в екстремальних умовах. А жили довго. Де ж секрет? Звісно, в способі життя. Кобзарі харчувалися начинням простим, але не забрудненим радіацією та нітратами, спали здебільшого на свіжому повітрі. Не палили. Горілку пили рідко. Пересувалися ж переважно пішки. Дуже ревно в Господа вірили. Проте, головна причина довголіття народних співців — сама бандура. |
| Серед струнних — її ні з чим порівняти за будовою. На дерев’яні її частини (корпус, дека, шийки, резонатори-решітки, плектри) ішли різні породи дерева: липа, вільха, груша, вишня, клен. Рідше — бук, дуб, калина, горобина, береза. Вимоги суворі: висока резонантність. Тобто, щоб звук підсилювався, але не спотворювався. І ще — витривалість. Аби десятиліттями господарям служила, щоб, переходячи з рук до рук, не старіла, а ще кращою ставала. При тому — в польових умовах! |
| З точки зору медичної маємо потужний генератор різноманітних коливань. Під час гри кобзар встановлював (свідомо чи підсвідомо — сказати важко) так бандуру, що звукові коливання охоплювали найважливіші частини організму: область серця. сонячного сплетіння, печінки, підшлункової залози. Начебто поза впливом залишалися нирки та селезінка. Проте, через систему нервових взаємозв’язків потрібний ритм коливань басів та приструнків доходив й до них. Через низку кісток-резонаторів, а також через вуха вплив діставався щитовидки, гіпофізу... |
| Опоненти кажуть, мовляв, ці коливання занадто слабкі. Але ж бандура — не орган, туба чи литаври. Згадаймо, що зовсім недавно з тих же причин відкидали гомеопатію та лікування травами. А нині доведено, що малі дози, слабкі відвари та напари можуть впливати на хвороби навіть сильніше, ніж середні та великі. Більш того: доведено шкідливість для нас надмірностей. Чи не від них йдуть алкоголізм, наркотична залежність, алергії? |
|
return_links(15); ?>
return_links();
?>
| Повернутися до змісту |