|
| Такого висновку дійшов лікар, доктор медичних наук Микола Улітін, працюючи понад 20 років у... знаменитій Бутирській тюрмі, в слідчому ізоляторі. Не дуже хотілося Миколі Олексійовичу починати там свій трудовий шлях, але довелося. |
| Єдине, що втішало його – це думка, що «зеки – теж люди» і що працюватиме у тюрмі він не довго. Але не знав тоді починаючий медик, що саме лікарська практика в середовищі грабіжників і вбивць визначить його майбутню наукову діяльність. |
| На жаргоні в’язнів лікар – це «лепила», особистість в тюрмі дуже шанована. Перед лікарем люди пасують незалежно від своєї «крутизни», дитячий страх міцно сидить в їх свідомості. |
| Завзятий крадій – «домушник» у кабінеті Улітіна ставав ягням, жалюгідним і зацькованим. В нього скарги на руки. «Постійні судоми, лікарю, кисті віднімаються, слабіють». |
| Спочатку лікар не помічав, що скарги у крадіїв майже однакові – судоми, болі, слабкість, дрижання. Подібні скарги Миколі Олексійовичу доводилося вислуховувати саме від крадіїв. І лікар вирішив уважніше дослідити цей «професійний синдром». Тонкі психологічні бесіди з ув’язненими привели до цікавих наукових висновків: неврити, навіть часткова чи повна паралізація рук – специфічна хвороба крадіїв! |
| Недарма з давніх-давен люди посилали прокльони крадіям: «Щоб в тебе руки повідсихали!». І відсихають... |
|
| Повний текст статті дивіться в газеті "Валеологія" №№ 9, 10 '2003 |
| Інші новини дивіться на порталі ВАЛЕОЛОГ |