| «Характерництво» йшло від сильного характеру, — вважає Фудим, від міцної волі, коли сила її гори могла зрушити. Це магічна сила від народження. Характерники могли годинами знаходитись під водою, не замерзали під снігом, у хуртовину, у лицарському двобої, не маючи ніякої зброї голими руками йшли проти шабель, проти пістоль. Їх нічого не брало, вони проходили крізь стіни. В українській літературі для 5-ого класу є розповідь про характерника Кравчину, який ходив по воді. В деяких книгах, — продовжує Григорій Фудим, — розповідається про дива характерників. Зокрема, в книзі Івана Шаповала «В пошуках скарбів». |
| І. Шаповал вважав, що деякі елементи характерництва були властиві відомому історику Яворницькому. Легенди про Івана Сірка зібрав Микола Чхан, мешканець Апостольського району, де колись жив і легендарний отаман... |
| Треба сказати, що у війську запорозькому характерники складали окремий загін. Їх було небагато, деякі гетьмани, кошові, отамани були характерниками. Серед них — Петро Сагайдачний, Іван Сірко, Іван Богун, Максим Кривоніс, Северин Наливайко. |
| Доречно згадати, як у народі з покоління до покоління передавались легенди про уславленого кошового отамана Івана Сірка. Говорили, що запорожці п’ять років не ховали Івана Сірка, коли він помер, а возили його за собою в походи і це їм забезпечувало перемогу. |
| Відомо, що у мертвого Івана Сірка відрізали праву руку і в критичну хвилину бою виставляли її перед собою, як прапор, і перемагали ворога. Тільки після ліквідації Січі побратими поховали правицю отамана. |
| Характерництво йшло від Київської Русі, — вважає Григорій Фудим, — згадайте, характерником називали Вольгу, в билині розповідається, як він міг перекинутись на хорта, орлом літати. Характерником був князь Святослав. |
| Дружину Святослава не могла подолати закута в лати найкраща тоді в Європі рать Іоанна Цемісхія. Меч Святослава подолав хозарів і розгромив візантійців. Характерник народжувався один на сотню, а може й на тисячі майбутніх воїнів. Він чув степ і в ньому коней за два дні до їх приходу, він чув ворогів і відгадував їхні плани, він чув річку, кожну травинку в степу. Ця людина могла бачити й чути те, чого не бачили й не чули інші. Це був не тільки маг від природи, а навіть трошки вище, — людина, яка з'єднувалася з природою. Керований він був матінкою-Землею, тією, де народився. Запорозькі козаки-характерники володіли не тільки військовою магією, вона була присутня у них в приготуванні страв, в лікуванні хвороб і загоюванні ран. |
|
