| ** | Лише
частково... Коли стоїмо вранці босоніж на
конюшині, спориші, грициках. Коли входимо голі до
поясу у квітучі жита-пшениці. Коли на городі (на
дачі) торкаємося обличчям до переплетень гороху
в росі, до стебел мальв або «кручених паничів» на балконах... Козаки до схід сонця вставали. По росяній траві, кульбабі та конюшині босими ногами ходили. То перша зарядка, перша доза бадьорості. Потім вели коней до водопою і знову, коней напуваючи, занурювали ноги у парку воду Дніпра. Легкі піщинки масували шкіру ноги... |
|
| Вузька стежинка
вивела нас нарешті до Славутича, який зустрів нас
мулом, темним баговинням на поверхні слизьких
каменів, рослин і мушель. Купатися перехотілося. По Беверлі-Хіллз повернулися до своїх ділянок із споришем, пижмом і конюшиною. Як помітив би класик, "Не той тепер Дніпро... і люди не ті..." |
Багато зараз проводять
гідропроцедур, та із заснуванням піску – жодної.
А пісок – ідеальний, м’який масажист, що
доторкається до кожного нерву нашої шкіри. Ми теж вирішили пройтись вранці, як радив А. Пастернак, босоніж до Дніпра. Йшли дачною вулицею, яку тепер нові мешканці назвали Беверлі-Хіллз, а за нами велося спостереження через підзорну трубу, щоб ми чого доброго не переплутали дорогу та не завітали до новоявленої садиби біля самого Дніпра площею в 0,7-1,5 га землі з будівлями щось на зразок палаців раннього Середньовіччя і Беверлі-Хіллз. Щоб дістатися до красеня-Дніпра для пересічних дачників – мешканців халуп – поки що залишили невелику стежку, мабуть, скоро і ту перекриють... |