|
Прости мені, мій змучений
народе,
|
що я мовчу. Дозволь мені
мовчать!..
|
| 22
березня в Українському домі відбулася
презентація перевидання «Берестечка»
Ліни Костенко, приурочена до ювілею знаменитої
поетеси. Практично це був перший масштабний
вихід поетеси на люди за дуже тривалий час, що
породило різноманітні формулювання на зразок «Ліна
Костенко повертається»... |
| Уже
задовго до початку презентації до зали було не
проштовхатися, і всередину потрапляли передусім
люди з запрошеннями. У фойє, біля екранів, з яких
можна було бачити все, що відбувалося в залі,
юрмилася величезна кількість народу, –
повідомляє Інтернет-видання «Українська
правда». |
| Поза
сумнівом, жоден інший український письменник
сьогодні не здатен спричинитися до такого
ажіотажу, і шкода, що організатори цього не
передбачили та не організували вечір у якомусь
більшому приміщенні, додає ЛітАкцент. |
| Найочікуванішим
був виступ самої Ліни Костенко. Багато років,
лишаючися моральним авторитетом, вона публічно
майже не виступала з приводу суспільних проблем.
Значною мірою саме завдяки цьому поетеса не
заплямувала своєї репутації, і завдяки цьому ж на
її голос особливо чекає і сподівається
інтелігенція. |
|
| «Марудне
діло – ювілей, всі пера вмочені в єлей...», –
почала виступ поетеса. |
| «Я ці
рядки написала дуже давно, ще близько не було
ніяких ювілеїв. І я подумала тоді: чого це я
написала? Який ювілей? Який єлей? Ну, мабуть,
думаю, заримувалось. Знаєте, звичка римувати:
єлей-ювілей. І забула... Аж тепер я зрозуміла:
справді, дуже марудне діло ювілей і, справді, пера
вмочені в єлей... |
| Я справді
надумала повернутися в цю літературу, в цю
культуру. Бо важкий час – це завжди мій час. А
легкий час – то я не розумію. От коли трошки було
легше, нібито, – я розуміла, до чого йдеться. Тут
мої чорнобильці, моя чорнобильська дорога, рідна
моя експедиція казала, як я там збирала невтомно
культурну спадщину, архіви Чорнобильської зони. |
| Я вам
признаюся – це ще для мене була еміграція звідси!
І ви знаєте, я там знайшла свою Україну. Отам, де
Україна вмерла, – отам вона є! Там люди втратили
свою малу Батьківщину і полюбили її безмірно, і
відчули велику Батьківщину особливо там. |
| Отаким
чином, якщо йдеться про ювілей як про презентацію
життя, долі, а не просто як привід привітатися,
прийняти подарунки, квіти і так далі, що я вам
тоді скажу? – А те, що за життя можна було б значно
більше зробити. У мене був великий проект!
Величезний проект! |
| Я хотіла
історію України дати в строфі, в поемах, в
історичних романах, в драматичних поемах. І так,
як знаєте у мене «Скіфська одіссея» є, і там є
такі слова: |
| «Десь
тут урвалась пам’ять історична, зате вона навіки
золота», – я хотіла оцю нитку пам’яті
історичної протягнути через віки і я той проект
робила. |
| Як ви
знаєте, у мене є «Древлянський триптих»,
у мене є та сама «Маруся Чурай», те ж
саме «Берестечко», «Дума про братів
Неазовських». І я це писала. Бо не підряд же ж
будеш писати, а так, що відчуваєш. І якраз у мене в
роботі був Володимир Великий, була Роксолана,
була графиня Розумовська, Андрій Потебня і так
далі – теми все важчі, чим ближче до
сьогоднішнього дня. Я вирішила все подужати, все
зробити! |
| І я от
працювала над цими речами, і хотіла встигнути
зробити всю історію України, всю нитку оцю золоту
протягти. І тут настала така щаслива подія –
Україна стала незалежною! І тут би, здається,
вільно писати те, що ти хочеш, уже тебе радянська
влада не переслідує, не забороняє – сиди й пиши
історію, якісь речі для України! І тут дивне
сталося... |
| Коли тебе
за радянської влади підозрюють у націоналізмі і
т. д., і т. д., ти не маєш свободи, ти виборюєш кожну
ту строфу, а потім приходить свобода, Незалежна
Україна, і ти, не мавши де перевести подих, ти
знову опиняєшся в бозна-якому становищі!.. |
| І раптом
– в умовах свободи я побачила молоду українську
літературу, яка матюкалась наввипередки і
показувала свою незалежність! |
| І я
подумала (я вже не торкаюсь політичних аспектів),
я, власне, тоді написала: |
|
«Не хочу грати жодної з ролей у
цьому сатанинському спектаклі!..»
|
| Я собі
вийшла з Спілки письменників, бо мені це нудне
скиглення, скиглення набридло. І я дуже добре
прожила цей час: або за своїм письмовим столом і
за комп’ютером, або в експедиції в
Чорнобильській зоні, з рідкісними поїздками в
Польщу, у Францію, в Бургундію! Словом,
працювала...» |
|
| Закінчивши
виступ, Ліна Костенко прочитала кілька віршів
вибраної поезії... |
|
Доборолися, добалакалися,
|
досварилися, аж гримить.
|
Україно, чи ти була колись
|
незалежною, хоч на мить
|
Від кайданів, що волю сковують?
|
Від копит, що у душу б’ють?
|
Від чужих, що тебе скуповують?
|
І своїх, що тебе продають?
|
***
|
Прости мені, мій змучений народе,
|
що я мовчу. Дозволь мені мовчать!
|
Бо ж сієш, сієш, а воно не сходе,
|
І тільки змії кубляться й сичать.
|
Всі проти всіх, усі ні з ким не
згодні
|
Злість рухає людьми,
|
але у бік безодні...
|
| Джерело: life.pravda.com.ua |
|
| Інші новини
дивіться на порталі ВАЛЕОЛОГ |
|
Ознайомитися
з деякими матеріалами поточних випусків газети "Валеологія"
можна на початковій сторінці порталу у розділі: |
| ВИПУСКИ ГАЗЕТИ "ВАЛЕОЛОГІЯ" |