Теорія В. Вернадського про біосферу як «взаємодію» живих істот з неорганічною природою одержала новий розвиток

Довгаль С.І. Гол.ред. порталу ВАЛЕОЛОГ www.valeolog.com

Людей з давніх-давен упродовж тисячоліть зачаровували сніжинки – одне з найпрекрасніших творінь природи, яких так мало було в цьому році на Україні.

Газета ще в 1999 році в статті «Сніжинка, скороминуча й вічна» писала:

«Сніжинка може складатися з одного кристалика або з групи кристалів, які утворюються високо в атмосфері. Там тепло, вони тануть, перетворюються на крапельки дощу, а в холоді зберігають свою витончену форму. Пилинка, піщинка вулканічного попелу чи просто смітинка утворюють ядро кристалу (як тепер кажуть, «центр кристалізації»), до якого притягаються молекули води, замерзаючи на його поверхні. Кристал переноситься вітром через різні шари температури і вологості, які по-різному його формують... Сніжинки постійно зіштовхуються одна з одною... Коли нарешті сніжинка падає на землю, на ній можна побачити сліди її короткого, але бурхливого життя – всі її шрами і красу»

(газ. «Валеологія», №№ 23, 24 грудень 1999 р.).

Художник з редакції газети «Валеологія» Моні П. намалював унікальну акварель «Зима», репродукцію якої ми розмістили на порталі Валеолог в рубриці «Сеанс релаксації», щоб відвідувачі інтернет-сайту змогли помилуватися, розслабитися, відпочити від турбот сьогодення, послухати музику падаючих сніжинок і, навіть, як вийде, й подрімати...
А, може, й згадати видатних вчених В. Вернадського і знаменитого Геродота, який ще в давнину писав: «Як передають, в частині, що лежить ще далі до півночі від землі скіфів, нічого не можна бачити і туди не можна проникнути через літаючі пера...».
І дійсно, білі літаючі пера – сніжинки – це символ вічності природи. Вони кружляють на вітрі, падають і танцюють, щоб знову повернутися вже в іншій формі.
Важко сказати, що саме вплинуло на вчених США, Франції – чи дивовижна краса геродотових літаючих пер, чи сеанс музичної релаксації на порталі Валеолог, чи активація наукового пошуку під впливом ідей Володимира Вернадського в дослідженні формування сніжинок в хмарах, але вони вирішили все ж таки встановити, чи не причетний до утворення білих «літаючих пер» ще хтось, поки що не встановлений наукою?

***

Sorry, your browser doesn't support Java(tm).

Мони П. Акварель. © «ДОВГАЛЬ»

Для своїх наукових досліджень вчені збирали тільки свіжовпавший сніг в Америці, Антарктиці і Європі. Результати роботи (опубліковані в одному з останніх чисел журналу Science) були вражаючими. Виявляється, що в процесі утворення сніжинок саме бактерії відіграють ключову роль як активні «центри кристалізації» в хмарах. Таким чином живі організми навчилися керувати погодою за мільйон років до людини і доступним це виявилося найпримітивнішим з них – бактеріям. Своїм дослідженням вчені ще раз об’єднали органічне й неорганічне життя на нашій планеті.

При проведенні експерименту вчені встановили, що біологічних часточок, стимулюючих кристалізацію при певних температурах, найбільш виявилося в США і Франції – близько 100 на літр води, а найменше – в Антарктиці, в середньому лише 4 штуки на літр води.

Така різниця в концентрації активних центрів відбилася і на температурі снігоутворення, європейські зразки почали замерзати вже при швидкому охолодженні...

Загальна ж кількість різних часток в літрі талої води було від 1,1*11⁷ до 3,9*10⁹ в різних зразках, з них приблизно десята частина – біополімери та інша органіка. Живих клітин, точніше, клітин розміром від 0,3 до 15 мікрон, в яких була присутня ДНК, – виявилося ще менше, в середньому близько 0,1% від кількох часток будь-якої породи (від 1,5*10⁴ до 5,4*10⁶ на літр).

Проте, як виявилося, саме вони – основна причина утворення сніжинок...

Вчені продовжили унікальний і продуманий експеримент і прогріли талу воду... Що сталося з живими і неживими «мешканцями» талої води і про перебіг експерименту можна буде почитати в наступних номерах газ. «Валеологія».

Так що теорія Вернадського про біосферу як «взаємодію» живих істот з неорганічною природою одержала зовсім несподіваний розвиток. Але головне – вчені одержали нове підтвердження не просто пристосування, а керування природними процесами з боку живих організмів. Дотепер вважалося, що крім людства, яке ледь починає вчитися керувати погодою, на це ніхто не здатен. Але виявляється, що це не так. На жаль, сам В. І. Вернадський не може привітати нові досягнення світових вчених, розвиваючих його блискучі ідеї.



«ВАЛЕОЛОГІЯ» ВСЕУКРАЇНСЬКА ГАЗЕТА	ПОРТАЛ "ВАЛЕОЛОГ"
ІНДЕКС 35275 КАТАЛОГ ВИДАНЬ УКРАЇНИ	WWW.VALEOLOG.COM valeolog@i.kiev.ua

Теорія В. Вернадського про біосферу як «взаємодію» живих істот з неорганічною природою одержала новий розвиток


© Газета «Валеологія»	© Портал «Валеолог»