|
| Хто з
мешканців Києва, області принаймні раз не
побував в Феофанійському лісі і не запам’ятав
його назавжди? Мабуть, таких киян знайдеться мало! |
| Автори
статті в жовтневій газеті «Валеологія»
описують долю цього казкового лісу: |
| «Лісові
дерева раніше підступали різнокольоровою стіною
майже до нашого будинку, адже ліс був змішаний («був»,
бо його зараз порубали і майже знищили). |
| Гордовито
височили старезні дуби, які і взимку не
залишалися без листя, хоча й засохлого, із
постійним шумовинням «хиталися» від найменшого
подиху вітру високі темнозелені сосни. На
початку літа цвіли білі й жовті акації, а густа
ліщина «опиралася» і вітру, і дощу, і сонцю, і
снігу... |
| І ліс
допомагав переборювати життєві незгоди, а,
головним чином, психологічні негаразди, тяжкі
втрати батьків, рідних, друзів...» |
| І ось
нова осіння зустріч з казковим лісом... |
| Ми «побачили
жахливий сон наяву, трагедію Феофанійського
казкового лісу, який зустрів нас зрубаними
пеньками. Того самого древнього лісу, в якому ще у
ХІХ столітті оселилися ченці чоловічого
монастиря і який став для них святою обителлю, як
Оптина пустинь для Льва Толстого, вже не існувало.
Лісові красені-дерева порубали, попиляли,
пошматували і... продали – на котеджі, на огорожі,
на паливо для «камінів» і інші забаганки
сучасних володарів палаців, а могутні стовбури
дерев «пішли в діло» для підставки ліхтарів
майбутнього місцевого парку, щоб відвідувачам
було затишно, весело, світло і комфортно «гуляти»
на місці згублених дерев, які пам’ятали ще
молитви, співи і святі образи нашої історії,
наших стародавніх пращурів. |
| Ліс,
вмираючи, плакав, стогнав і, здіймаючи мохнаті
ялинові, соснові лапи до небес благав усіх святих
зупинити людську ненажерливість. Безмежна біль
гинучих дерев, пташині зойки не змогли пройняти
душі губителів. У них їх немає... |
| ...А
індіанці навіть вважають, що зрубане дерево може
і помститися. За їх переказами, не буде щастя у
людини, яка зрубала блакитну ялину. Щодо зрубаних
берез, дубів також існують легенди, але вже не
індіанські, а наші...». |
|
| Статтю
повністю читайте в газеті «Валеологія» №№ 19, 20 ’2007 |
| Інші новини
дивіться на порталі ВАЛЕОЛОГ |