|
| Ось уже
понад 12 століть японці п’ють чай. Спочатку їм
були відомі лише місцеві сорти низької якості.
Про смак справжнього чаю вони дізналися лише в
ХІІ столітті, коли чернець Ейсей виявив,
високоякісний китайський чай можна вирощувати в
південному передмісті Кіото – містечку Удзі. Так
було покладено початок японському чаївництву... |
| До речі,
кращі сорти, як і раніше, вирощуються саме в цих
краях. |
| Тут
чаювання не просто тамування спраги. Це і
спеціальна церемонія (тя-но ю), в якій злилися
воєдино споглядальна церемонія природи і
предметів мистецтва, мовчазний роздум і
спілкування. Його приготування – творчість,
особливий ритуал, який вимагає тиші, усамітнення,
покою. |
| Якщо
сьогодні спитати у японця, які існують сорти чаю,
то навряд чи можна розраховувати на вичерпну
відповідь, бо їх дуже багато. При всьому
різноманітті існують два основні типи –
листовий і пудра. |
| Вищий
сорт зеленого чаю – гьокуро (дослівно: коштовна
крапля) готують з перших верхніх листочків
чайного куща. Стертий на порошок, він називається
маття. Цей чай-пудра призначений виключно для
чайної церемонії. |
| Чай
другого збору (листочки розташовані на другому
ярусі) називається сентя. (Цим словом в Японії
загалом називають зелений чай). Він досить
дорогий, його подають в гарних ресторанах і вдома
при прийомі гостей. |
| В
повсякденному житті японці більш за все п’ють
чай бантя, який готують з більш крупного і
старого листя нижньої частини куща... |
| Повний
текст дивіться в газеті "Валеологія"
вересень 2006 |
| Версия
для печати |
| Інші новини
дивіться на порталі ВАЛЕОЛОГ |