«Зрілість громадянського суспільства –
це зрілість його громадських самоорганізацій»
... – Євген Павлович, останнім часом стали дуже популярними розмови про роль громадянського суспільства, але за розмовами багато хто втратив смисл – то що ж це, власне, таке?
– Це частина суспільства – громадяни, які не включені у владні структури, але в той же час здійснюють свої громадянські права. Наша Конституція передбачає для цього великі можливості. Насправді на сьогоднішній день можливостей відстояти свої громадянські права не так багато. До влади ще треба дістатися. Я часто наводжу приклад села Усольє неподалік від Переяславля-Заліського, поруч з яким колись жив. В епоху Івана Грозного село одержало право на самоврядування. Потім ці права були відторгнені. З того часу село поступово вмирало.
Сьогодні з цього Усолья, щоб донести свою ініціативу до влади, треба їхати на автобусі 40 кілометрів. І якщо літня людина три рази з'їздить за будь-якою довідкою, то витратить всю пенсію. Так що реальних можливостей проявити свою громадянську позицію у неї небагато. Хоча й ті, що є, не використовуються. Наприклад, по законодавству у громадян є право оголосити схід і заявити: те або інше робиться неправильно. Багато хто цього права не знають або просто не вірять, що зібравши схід, можна щось змінити. А даремно. Сьогодні процеси, які йдуть на рівні муніципального управління, мають ключове значення. Саме на цьому рівні закладаються відносини громадянина з владою.
– Чого хоче суспільство від влади?
– Ми щороку проводимо дослідження на тему, що цікавить громадян в першу чергу. І недавно в Громадській палаті пройшло засідання комісії по самоврядуванню, на якому обговорювалися ключові питання, найважливіші для населення країн.
Звичайно, на одному з перших місць – впевненість у майбутньому. Людина повинна бути впевнена, що завтра вона одержить зарплату чи пенсію, що зможе на це реально прожити і прогодувати тих, хто від неї залежить, і що при цьому її не пограбують і не вб’ють. Це питання поки що, вважаю, не вирішене.
Не менш гостра тема масової охорони здоров’я. Якщо, наприклад, в багатьох селах немає навіть звичайної аптеки, то про яке збереження здоров’я місцевих жителів можна говорити? Далі – доступність освіти. Таланти народжуються повсюди в країні, а не тільки в Москві. Вже вдалося здійснити прорив, відкривши доступ до Інтернету в усіх російських школах.
Тепер треба добитися, щоб користування комп’ютерами було реальним для якомога більшої кількості людей...