"...Чим глибше біологи проникають в механізми функціонування живих систем, тим більше вони переконуються, що природа намагається тримати під суворим контролем всі процеси, які йдуть в організмі, особливо зв’язані з його розвитком, зі спадковістю. В цьому зв'язку уявляється особливо неймовірним, щоб природа віддала такий важливий етап, як старіння і смерть організму, на відкуп випадковим обставинам і не запрограмувала в геномі управління цим процесом...
Теорія старіння як повільного апоптозу дає нам шанс. Якщо існує програма, яка веде нас повільно, але впевнено до смерті, то, можливо, в неї можна втрутитися, перенастроїти її, уповільнити, зламати. На жаль, на даному етапі розвитку біоінженерія ще не зовсім дозріла для створення нових біологічних систем, біохімічних шляхів тощо. Але зламати завжди простіше, ніж побудувати. Зараз наука має могутній арсенал засобів, дозволяючих зупинити реалізацію різних генетичних програм. Чому не додати в їх список і програму старіння?
Йдеться не про зміну геному – сьогодні людина ще не готова до втручання у власні гени. Біологія не в змозі передрікати всі наслідки такого кроку, бо він може бути незворотним для організму. Залишається фармакологічний підхід – розробка речовини, здатної не стільки змінити саму програму старіння, як завадити її реалізації, діючи на певну мішень, – якийсь елемент, процес в клітині або організм, принципово важливий для роботи шкідливоносної системи..."