Сьогодні 345-кілометровий шлях від Афін до Олімпії автобус долає за вісім годин. Шосе в’ється уздовж Егейського узбережжя до Корінфської затоки, через Пелопоннес і повертає вглиб країни. Туристи на мотоциклах інколи витрачають на цей маршрут усього три години. А за часів Мілона Кротонського та Діагора ніхто не міг дістатися з Афін в долину Алфею швидше, ніж за тиждень. А ще шлях додому, назад!
...По одній з семи доріг, що ведуть з Олімпії, повільно й урочисто рухається колісниця, в яку закладені четверо коней. Оточений рідними й друзями, в колісниці сидить олімпіоник. Він довів на березі Алфею, що є найсильнішим, і тепер, убраний в розкішний пурпуровий одяг, повертається до рідного міста.
Нагороди? Їх багато. Та найприємніша, найголовніша – загальне захоплення, повага й вінок з віт оливи. Прикрашені білими стрічками-пов'язками, ці вінки ще до змагань виставлялись на золотих та бронзових триногах у храмі Зевса, щоб їх бачили всі. Потім, повернувшись додому, олімпіоник має право покласти дорогий йому вінок на вівтар бога – охоронця його рідного міста. І це право – найпочесніше!
Сама церемонія одержання вінка не така вже проста. По закінченні змагань оповісник урочисто оголошував на весь Олімпійський стадіон ім’я і батьківщину кожного переможця. Потім елланодик вручав найсильнішим пальмову гілку і велів з’явитися знову в день вручення нагород – в останній день ігор...
Треба зауважити, що елліни увінчували не тільки переможців-атлетів, а й коней, котрі принесли перемогу своїм господарям.
Перемогу святкували гучно, всю ніч до світання тривав в Олімпії бенкет переможців. Алківіад, що жив у V столітті до нашої ери, перемігши на іподромі, запросив на грандіозне свято не лише всіх глядачів, а й... коней, що брали участь у перегонах. А коли вінок переможця здобув славетний філософ і математик Емпедокл, він почастував усіх запрошених велетенським биком із солодкого тіста, приправленим запашними травами.
Отже, веселі пісні не вщухали в Альтіді до ранку. А з настанням нового дня олімпіоники приносили жертви богам, завдяки прихильності яких, вважалося, вони перемогли. Крім усього, радісні й вдячні общини вшановували переможців і грошовими нагородами...
Ще в юному віці дуже своєрідно уславився могутній Феаген з острова Фасос – той самий кулачний боєць, що на своєму багаторічному спортивному шляху зібрав понад 1400 переможних вінків. Йому було шістнадцять років, коли він крадькома приволік додому бронзову статую з базарного майдану, яку вподобав. Звичайно, взяте довелося повернути на місце. Та слава про казкову силу юнака розійшлася по всій Елладі.
Коли ж Феаген остаточно змужнів, то здобув право поставити вже власну статую в Олімпії, де перемагав не тільки в кулачному бою й панкратії, а й в бігу озброєних воїнів. Крім того, він тричі ставав переможцем у Дельфах, дев’ять разів – у Немеї, десять – на Істмійських іграх... Втім, усі його перемоги навіть неможливо перерахувати.
Олімпіоникам надавалося право приносити власним зображенням жертви, як богам. Співвітчизники ж обожнювали їх після смерті. Так, між іншим, сталося і з Феагеном...